Патрон Пласту

СВЯТИЙ ЮРІЙ

ПАТРОН ПЛАСТУ

Kожного року 6 травня пластуни цілого світу святкують день свого патрона – СВЯТОГО ЮРІЯ.

Святий Юрій Побідоносець родом із Каппaдокії (в Малій Азії), виріс у глибоко віруючій християнській сім’ї. Народився десь біля року 270 у місті Ліді на рівнинах Сааровських у Малій Азії. Батьки Юрія були аристократами, тобто – шляхтичами за римських часів, та виховували свого сина у християнському дусі. За приналежність до християнської громади батько став мучеником, заплатив головою, коли Юрій був ще юнаком.

По смерті батька, мати-вдова переїхала у Палестину, звідки вона походила і де мала великі добра, і виховувала Юрія далі по-християнськи.

Юрій поступив на службу в римське військо. Мав він замилування до війська, тому і присвятився вояцькій справі. Був розумний, чесний та кажуть, що був з вигляду дуже гарний. З часом його військова кар’єра швидко розвинулася. Під проводом Ґалерія брав участь у перському поході. Згодом став військовим трибуном. Військовий трибун у давній римській імперії – це ранґа командира. Йому підлягали кілька леґіонів, а леґіон начисляв від 4-ох до 6-ти тисяч вояків. В тих часах були ще і народні трибуни, які захищали римський плебеїв – тобто нижчу верству римського суспільства, перед вищими суспільними клясами. Слово трибун вживається і в сучасних мовах у значенні оборонця народних інтересів.

Після смерти матері, Юрій, маючи около 20 літ, перенісся до Риму. Помітив Юрія імператор Діоклетіян і прийняв його як одного із начальників охоронних військ цісаря. Мав нагоду Юрій у своїй військовій кар’єрі подорожувати в різні країни. Обізнавшись краще із християнською вірою, став проповідувати її у Вірменії. Є записки, що був він і в Англії. Всюди було переслідування християн, а Юрій давав бідним гроші і підтримку.

Римська Імперія покривала дуже велику територію. Крім Риму існували ще й інші столичні пункти де урядувала римська імперія. Одним з них було місто Нікомидія – (теперішня назва Ізміт, в Туреччині). В 303-му році цісар Діоклетіян прибув до Нікомидії для полагодження державних справ. До Нікомидії разом з цісарем поїхав Юрій. Імператор усе очолював переслідування християн. Стояло питання, як розв’язати християнство – чи дозволити християнам свобідно визнавати Христову віру, чи застосовувати проти них нове переслівудання? Цісар запросив своїх дорадників на консультацію. Був на цій нараді і Юрій, та на велике здивування цісаря, Юрій заявився проти переслідування християн, та сам признався, що він є християнином. Це дуже обурило цісаря. Цісар старався переконати Юрія змінити свої погляди і віру, приобіцював йому всякого добра, а коли Юрій не відкликав признання і любов до Бога, почав імператор грозити йому карами. Коли Юрій доказав, що не відмовиться від Бога, імператор наказав ув’язнити Юрія і віддати на жорстокі тортури.

Юрій пережив різні муки і тортури, але постійно не піддавався. У в’язниці руки його поклали у кайдани, а груди наложені були каменем. Але на другий день, коли його привели до імператора, Юрій сказав “скорше ти змучишся, коли будеш мене мучити, як я змучуся тобою.” Наказав імператор прив’язати його до колеса, а гострі ножі-леза різали його тіло. Але Юрій не загинув і виздоровів. Коли його знову привели перед імператора, імператор не вірив, що перед ним стоїть здоровий чоловік.

Сказано, що 96 суддів судили святого за віру в Христа. Без страху вам скажу, що я християнин – відповів їм лицар Юрій – я вір’ю в Бога. Що хочете вчинити – чиніть.

A вас, друзі мої – звернувся він до своїх товаришів – прошу лише одне: коли ви живими залишитися, а я згину, зробіть мені ласку в Імени Христового – відвезіть тіло моє в мій Рідній Край та поховайте мене в землю, скроплену потом і кров’ю предків моїх.

Ці муки Юрія відкрили іншим християнам настaнoву голосно визнавати свою віру. В історичних записках є нотатки, що дружина Діоклетіяна, цариця Александра, підтримала Христову віру. Зі злости, імператор далі продовжував муки над Юрієм і наказав покласти його у глибокий рів, засипати негашеним вапном. Через три дні відкопали, але Юрія витягнули здоровим і веселим. І далі Діоклетіян давав доручення його мучити різними способами, але таки Юрій не піддавався. На поміч пішла в кінці цариця Александра. Діоклетіян наказав убити їх обох, та вони спокійно віддали своє життя – приклонили свої голови під меч. Це сталося 23 квітня, 303 року (за Юліянським календарем) а 6-го травня, за Григоріянським календарем. Тлінні останки Юрія забрав його слуга до Палестини, і там його похоронено.

За часів цісаря Константина Великого, котрий дозволив християнам свобідно визнавати їхню віру, збудовано у місті Ліда (зараз в Ізраїлю) церкву і перевезено туди тлінні останки Юрія. Цар Константин навіть дав указ на прапорах записати ім’я Святого Юрія, а під тим додав “Син Побідний”.

Згодом, як розповідають старі перекази, під час одного походу хрестоносців у Святу Землю, св. Юрій з’явився ароґонським, англійським та португальським лицарям на мурах міста Акри. Тоді англійський король – лицар Річард Львине Серде – уперше вигукнув гасло: ‘З Богом і Святим Юрієм – уперед!’

Із писаних джерел тяжко дізнатися коли його визнано святим. Десь є записано, що Папа Венедикт ХІV (в роках 1740-1758) проголосив св. Юрія патроном англійського королівства. В історичних записках Англії є примітка, що в 1222-му році, день 23- квітня, день смерти св. Юрія, проголошено національним святом. Став він патроном лицарства. Культ його в середньовіччі дуже поширився, засновано лицарські ордени його імени, і в ім’я св. Юрія при посвяченні на лицаря складали лицарі свою присягу.

Культ св. Юрія перейшов до нашого козацтва, на острів Хортицю, серце Січі, бо козаки називали острів св. Юрія, а пісню козацьку – ‘нам поможе святий Юрій і Пречиста Мати’ співають донині.

Леґенди про культ св. Юрія поширилися тому, що бракує історичних записок про св. Юрія. Іконописці почали зображувати св. Юрія, як молодого гарного лицаря на білому коні. В руці у цього лицаря довгий спис, яким він проколює і вбиває триголового змія – дракона. Повний текст леґенди такий:

На його батьківщині в місті Бейруті було багато поган. Там коло гір було велике озеро, в якім жив величезний змій/дракон. Коли виходив з озера убивав людей і населення нічого не могло зробити. З його рота виходив отруйний дим. Люди по черзі віддавали йому своїх дітей, щоби його задоволити.

Вкінці прийшла черга і на самого царя. У нього була дочка і тепер довелося віддати її йому. Цар одягнув дочку в найкращий одяг і відправив до озера. Гірко плакала молода дівчина. Раптом зв’явився Великомученик Юрій на білому коні і зі списом у руці вбив змія.

Інший варіант леґенди каже, що зразу не убив, але усмирив хрестом – побачивши змія перехристився і сказав: ‘Во ім’я Отця і Сина і Святого Духа’ – i поранив змія, а потім сказав дівчині зв’язати змія своїм паском і так вести до міста. Люди почали боятися, але св. Юрій сказав: ‘не бійтеся, а уповайте на Господа Ісуса Христа’. Потім його св. Юрій убив мечем, а люди спалили йога за містом. Леґенда каже, що того ж самого дня мешканці міста і сам цар прийняли християнство.

До ікони і леґенди св. Юрія церква стосує іншу інтерпретацію. Змій – це переможене поганство. На руїнах поганства збудовано Христову церкву.

Ім’я Юрія вважалося ім’ям княжим і більше десяти українських князів носили це ім’я; чимало англійських королів носили ім’я Джордж та у інших країнах це ім’я дуже поширене. Син Володимира Великого, Ярослав Мудрий, збудував церкву св. Юрія у Києві, оснував манастир у честь св. Юрія. У Львові, за часів козацтва, побудовано великий храм – собор св. Юрія.

Пластуни прийняли св. Юрія як свого патрона. На його життя дивимося, як на геройську леґенду, з якої кожний пластун повинен брати собі приклад. Так, як святий Юрій, мусимо бути готові принести себе в жертву при виконуванні Доброго Діла, служити так, як він, зректися в потребі вигідного і приємного життя та чинити лише те, що є справедливе й чесне, не зважаючи на обставини та існуючі звичаї.

ГЕЙ, НУМО ХЛОПЦІ ДО ЗБРОЇ

Гей, нум, хлопці, до зброї
На герць погуляти!
Слави добувати.

Ой чи пан, чи пропав,
Двічі не вмирати,
Гей, нумо, хлопці, до зброї!

Гей, гукнемо з гаківниць,
Вдаримо з гармати,
Блиснемо шаблями!

Ой чи пан, чи пропав,
Двічі не вмирати,
Гей, нумо, хлопці, до збрoї!

Нам поможе святий Юр,
Ще й Пречиста Мати
Турка звоювати!

Ой чи пан, чи пропав,
Двічі не вмирати,
Гей, нумо, хлопці, до зброї!